Шановні користувачі!

9 березня відзначаємо 210 річницю

з дня народження Тараса Григоровича Шевченка

Тарасові музи

Створені поетом та художником жіночі образи хвилюють серця людей, викликають у них захоплення щирістю почуттів, зберігають значення ідеалу матері, сестри, нареченої і дружини.

За своє життя Шевченко багато разів закохувався, і його любили жінки, але кожного разу щось перешкоджало одруженню. Не здійснилися мрії поета про сімейне щастя, дітей та родинний затишок. Жінки для митця були джерелом натхнення, розради та дружньої підтримки, впливали на його особистість та помітно збагатили його творчість.

Значне місце в житті Т.Г. Шевченка займала Варвара Миколаївна Рєпніна (1808–1891), донька колишнього малоросійського губернатора і правнучка останнього гетьмана України К.Г. Розумовського. В Яготині, куди Шевченко прибув для зняття копії з портрета князя Рєпніна, Тарас Григорович прожив майже три місяці. Там поет читав свої поеми “Катерина”, “Слепая”, ще ненадруковані вірші, які захоплювали присутніх. Варвара Миколаївна сприймала його поезії особливо емоційно. Аристократка за походженням, ґрунтовно освічена, щиросердна, Варвара Миколаївна всіляко намагалася опікувати митця. Свої почуття поваги до княжни Шевченко висловив у передмові до поеми “Тризна”.

В Яготині у Тараса Григоровича склалися дружні стосунки з сестрами Псьол: Тетяною (1819–1858), Олександрою (1817–1887), та Глафірою (1823–1886). Вони народилися в сім’ї Івана Михайловича Псьола, збіднілого дворянина, який служив у канцелярії малоросійського генерал-губернатора М.Г. Рєпніна. Після смерті батьків діти залишилися сиротами. Двадцятирічна ГлафіраІванівна, вихованка, подруга та названа сестра В. М. Рєпніної, відзначалася особливою витонченістю та обдарованістю, прекрасно малювала. На цю молоду аматорку звернув увагу Т.Г. Шевченко, давав їй професійні поради.

Глибокий слід в житті поета залишила Ганна Іванівна Закревська (1822–1857), уроджена Заславська. Вона отримала від батька маєтності в селі Орлівка Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії й Шевченко приїхав на замовлення господарів написати їхні портрети. Своїми темно-синіми очими “Ганна вродлива” остаточно полонила серце художника. Деякі дослідники висловлюють думку, що на жодному з шевченкових портретів “немає такого повного, трагічного, душевного життя очей, такого променистого погляду, як на портреті Ганни Іванівни Закревської”. Цю жінку Шевченко згадував на засланні, присвятивши їй два вірші.

Довгі роки Шевченко підтримував дружні стосунки з Надією Василівною Тарновською (1820–1891), сестрою Василя Васильовича-старшого. Влітку 1845 року вони зустрілися в с. Потоках Київської губернії, одному з маєтків Г.С. Тарновського, де Тарас Григорович гостював два тижні. 28 серпня вони хрестили дочку диякона місцевої Преображенської церкви М.Г. Говядовського. В метричній книзі було зроблено відповідний запис: “Тарас Григорович Шевченко, художник Санкт-Петербурзької Академії мистецтв, і Надія Василівна Тарновська, дівиця, дочка титулярного радника”. Художник зобразив Надію Василівну на акварелі “Комора в Потоках”.

Повернувшись із заслання до Петербурга Шевченко відчував страшну самотність, його переслідувало бажання мати сім’ю, дітей, створити дім. Він мріяв про щастя з простою дівчиною, яка б зрозуміла та покохала його.

Навесні 1860 року йому трапилася Ликера Полусмак (1840–1917), губернії, колишня кріпачка поміщика Миколи Яковича Макарова, відпущена ним на волю. Вона служила покоївкою у його сестри Варвари Яківни Карташевської, в домі якої в С-Петербурзі вперше і побачив цю дівчину в українському народному вбранні. Вона йому сподобалася, адже співпадала з його ідеалом жінки: людина з народу, сирота, “середнього зросту, кароока, кругловида, рот маленький, уста пишні, коралеві, коса густа, темно-русява, плечі широкі круглі, постать гарна, стан гучний, тонкий”. Захопившись нею, освідчився їй в коханні та запропонував одружитися. Ликера прийняла пропозицію Тараса Григоровича. Шевченко написав олівцем її портрет. Але згодом після певних непорозумінь у відносинах дівчина йому відмовила.

Минуло багато років, перш ніж Ликерія Полусмак, в заміжжі Яковлева, усвідомила те, що насправді втратила. Спокутуючи свою провину перед Шевченком, вона переїхала до Канева, щоб бути ближче до його могили. Там 1917 року завершилося життя його останньої музи.

За матеріалами сайту: https://val.ua/uk/92997.html (скорочено)

Ще наші публікації за темою див. https://library.ust.edu.ua/uk/article/519