Шановні користувачі!

Надаємо ще вірші наших талановитих викладачів, студентів, співробітників, які закликають задуматись, «Хто я? Який я? Що можу зробити для рідної країни?», змінюючи себе…

ВІЛЬНА УКРАЇНА

Країна наша – не рабиня

Без права голосу і волі.

Сама собі вже господиня,

Своєї розпорядник долі.

Але, щоб нині мати волю,

Тернистий шлях пройти прийшлося.

Митарства випали на долю,

Перш, аніж бажане збулося.

Свобода дорого здобута

Синами й доньками країни.

Славетний подвиг – не забути.

Він - в серці кожної людини.

Зруйновані міста і села, …

І вбиті окупантом люди, …

Та України ще не вмерла

Ні слава, ні воля – повсюди.

На довгому шляху свободи

Не втратив наш народ наснагу.

Та, скориставшись із нагоди,

Він мужність виявив й відвагу.

Здолав бар’єр психологічний,

Порвавши ланцюги та пута,

Переступив поріг одвічний,

Де були зрада і отрута.

Позаду залишили скріпи,

Що насаджав союз державний.

Нащадки гетьмана Мазепи,

Козацький рід країни славний.

Було багато хвиль буремних

У час становлення країни.

Достатньо діячів ганебних,

Законодавства часті зміни.

Не було точного шаблону:

Як, що, де і кому зробити.

Беззаперечного закону,

Щоб справедливо й чесно жити.

Але було бажання жити

У європейській бренд країні.

Цей стимул спонукав творити

Життя найкраще в Україні.

Чимало зроблено наразі

Те є робота в перспективі.

Є місце мужності й відвазі.

Резерви – в нашому активі.

А головне – бажання волі

Непереборне, споконвічне,

Де кожен – пан своєї долі.

І це бажання в нас – одвічне.

Ми будем жити в Україні

Квітучій, вільній, незалежній!

Із європейцями – єдині.

В родині дружній та безмежній!

Казимир Главацький 

17.03.2022 р.

В часи руйнації та люті
Немає стимулів в людей,
Є лиш амбіції роздуті
Від браку мізків та ідей.

У головах лиш каша сіра,
Бажання вижити стоїть,
І жоден не боїться звіра,
Що у душі твоїй сидить.

А звіру й треба тільки їсти,
Для нього совість – моветон,
Він знищить все, і себе, звісно, –
Набити б черево лайном.

Бо звіру байдуже, що їсти,
Не дасть хтось ліпшого йому,
Серед людей звірям не місце,
Він вийшов і піде в пітьму.

* * *

Допоки Воля ще жива, я знаю точно: не даремно
Все, що пройшов чи ще пройду, у цьому світі надто темнім.
У світі, де ґвалтують совість, не лиш свою, але і тих,
Хто, краще, ніж усі ми разом – від добровольців до святих.

Сумління каже: "Це ж неправда! Не ігноруй свої думки!"
Та щось утримує від дії: сім'я, робота, дощ, сумки...
І так ми поховали совість, і честь, і гідність, і себе –
Душа й надія ще не вмерли, але кого це все гребе?

І от в бою життєвому я маю свій обрати шлях,

Чи віднайти у пустці світло, чи обернути душу в прах…

Бєляєв Олександр

* * *

Я вірю в Бога

Я вірю в Бога. А чому?

Бо в Україні народилась.

Бабуся з вірою жила

І повсякчас за нас молилась…

Я вірю в Бога. І йому

Приношу я палкі молитви.

То Він козаків боронив

В тяжкі часи, в криваві битви.

Не відвернись від нас, Господь!

Так хочу я життю радіти!

Щоб недаремно все було,

Світ обернувся на добро,

Цвіли сади, сміялись діти…

Хай буде щастя на Землі!

Дай, Боже, Україні жити!

Дніпро Ніка

  * * *

Людині необхідно у щось вірити,

Як не крути, говорять істину.

Людині необхідно завжди мріяти –

Просто та без упину.

Хтось – у Бога,

А хто – у дитину,

Може, в дорогу,

А може в стіну.

У все, що завгодно!

Та навіть у скриню,

А чи в гаманець,

Що бідує в начинні

Це вражає:

Про віру в лічильник,

У людину,

Що носить швейцарський годинник.

Взагалі віримо в те,

Що під руку, з журналу.

Бо завжди віри у себе не вистачало.

Навіть коли все на світі «дістало»,

Пам’ятай, тільки мрія врятує з провалу.

Мабуть, так, людина все ж таки не з металу!

І вірить у те, щоб її не зламало.

Дьоміна Тетяна