Виявляється, 1 квітня – день гумору і сміху – вельми давнє свято, яке відзначають у багатьох країнах світу. А Україні – сам Бог велів…
Гумор може бути геніальний і бездарний. Сміх може вбивати і може рятувати. Комічне і трагічне – поруч, адже це саме людське життя. А ще гумор дуже швидко «псується» – анекдот, так само як і риба, має бути свіжим… І хоча нині, з огляду на обставини, породжені пандемією коронавірусу, начебто й не до сміху, але сміх, гумор усіх спектрів – від брутального анекдоту до тонкої усмішки був і залишається одним із тих дієвих психологічних запобіжників, що дозволяє нам залишатися людьми. Упродовж століть – пісня і сміх були для українців тією силою і стихією, що наснажувала, підтримувала й об’єднувала. Як там у Шевченка: «Грає кобзар, виспівує – аж лихо сміється». Чи не в кожній архівній слідчо-оперативній справі репресованих українців, починаючи ще з початку 30-х років і майже до останнього, можна прочитати доноси сексотів: «Збиралися разом, співали українські пісні…» Згадується і про «небезпечні» жарти.
Тож ця дата – 1 квітня 2020 року – гарна нагода здійснити невеличкий історичний екскурс, пригадати, над чим колись сміялися українці.
Давні часи: а ви думаєте, чого саме у нас з’явився Гоголь?
За легендою, підвішений за ребро на гаку Байда теж жартував. Хто не пам’ятає – то це ХVІ століття, час, коли чи не вперше постало питання про національну українську мову (поява Пересопницького Євангелія). Жартували українці і за московитів, і за поляків, і за татар. У добу українського бароко носіями українського гумору були мандрівні дяки – спудеї, канцеляристи, бурсацька богема, вихідці з козацького середовища. Вони могли розповісти історію в дусі найчорнішого горору, а могли розвеселити так, що живіт надірвеш. Про це чудово знав Микола Васильович Гоголь і віртуозно використовував у своїй творчості. Та й не лише він один – «Енеїда» Котляревського – теж звідти, до того ж, написана саме тоді, коли живою була пам’ять українців про криваве знищення Катериною ІІ Запорозької Січі. Переходячи з міста в село, з села в місто, мандрівні дяки збирали силу-силенну різноманітних кумедних історій, чуток, небувалець і анекдотів.
Цікавий нюанс: гумор в українців був більш демократичним і «легшим» ніж, до прикладу, у росіян. У нас не було культурного дуалізму, ситуації класичного російського «двоєвір’я» – протиставлення «залізного» офіціозу, влади в особі царя-батюшки і церкви – народові. «Бог создал попа, а бес скомороха», – казали росіяни. Перший послуговувався сакральною церковнослов’янською мовою, а другий – «матерною лаєю». Приблизно з другої половини ХVІІІ століття, коли починається «закручування українських гайок» з боку імперської Росії, коли переважна більшість української козацької старшини подалася на службу до російського царя, спокусившись дворянським званнями, титулами і правами, українська мова почала витіснятися на маргінес. Власне там і «осів» український гумор – у середовищі дрібної шляхти, дрібних чиновників, міщан, а також селян – нащадків запорожців.
Анекдоти ХІХ ст.: по нинішніх часах смішно не завжди, а буває – саме воно!
Слово анекдот має грецьке походження – anekdotos означає «невидане, те, що не належить широкому розголосу». Перші анекдоти з’явилися ще в середині VІ століття у Візантії, завдяки праці Прокопія Кесарійського «Таємна історія», присвяченій розвінчанню панегіричних образів імператора Юстиніана і його дружини Феодори. Згодом анекдотами почали називати короткі оповідки про видатних (або й не дуже) історичних особистостей, різноманітні курйозні ситуації. Але, що було смішним тисячу, а то й сто років тому, сьогодні вже таким не видається, а часом потребує досить розлогого наукового коментаря.
Щоб мати уявлення про те, з чого сміялися українці наприкінці ХІХ століття, варто почитати «Галицько-руські анекдоти», зібрані Володимиром Гнатюком, українським етнографом, фольклористом і мовознавцем. Збірка побачила світ у 1899 році. Ось декілька прикладів: «Вкрав злодій в дворі бугая. Та заніс його до хати, викопав під столом яму, положив там мнясо, та все потроха їв з жінкою та дітьми. От раз вийшов він в поле, лиш синок малий грівсь перед хатою, витуливши живіт. А в хаті собака, Круць, сїв під столом над ямою та нюхає. От приходять на обійстє люде, шукати злодія. От оден приходить до дитини, та штрукає го пальцем в живіт: – Пук! Пук! Наїв ся круп! – Блезес – каже дитина – неплавда, панського бугая. – А де він синку? – В хаті під столом, Клуцеви під хвостом. – От яке мале, кроть єго мать, що наговорило! Каже другий. Вони засоромились і пішли дальше» (1886, записано у Львові)
А от ще – і навпаки – нібито для наших часів! «Ішли раз глухий, сліпий, кривий і голий через ліс. Аж каже глухий: «Слухайте, щось трісло!» А сліпий каже: А дивіть, то розбійники!» На те кривий: «Тікаймо!» А голий: «Бо нас обдеруть!»
Ну, українці ХІХ століття сміялися з панів, попів, представників інших народів, але і з себе – також.
Нинішній час: анекдот з швидкістю Інтернету
Після розвалу СРСР анекдоти почали активно використовуватися в PR-технологіях, особливо під час виборчих кампаній. Відбулася комерціалізація і подальша політизація гумору. Але існує й «низовий», народний гумор, якому не потрібні вогні рампи і оплески глядачів. Його лаври – це репости і лайки. Нині нові анекдоти і меми з’являються в соцмережах через лічені хвилини після тієї чи іншої важливої події. Є вже безліч анекдотів і про коронавірус, і про карантин. Ну, ми їх тут наводити не будемо – ви ж самі бачили.
…Згадаймо рєпінських «Запорожців», як вони сміються – хто гомерично регоче, трясучись зі сміху, а хто – тонко по-інтелігентськи всміхається в вус, як-от писар (Яворницький), але шабля в них напохваті. Тож бажаємо всім сміху не того, що розлюднює, а сміху живильного, цілющого, того сміху, «що рани гоїть, що стурбованим душам розвагу приносить, що в наболілі серця нову охоту і нове завзяття вливає», як писав Богдан Лепкий у передмові до «Енеїди» Івана Котляревського.
Нині для гумору – ідеальні часи. Щоправда, на Росії, за поширення анекдоту можуть і посадити – і таки саджають. Але ж Україна – не Росія? Отож!
Як би там не було, віримо, що зрештою здолаємо і цю напасть
Світлана Шевцова, Київ
Скорочено. За матеріалами сайту: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2908902-smih-kriz-slozi-abo-ak-gumor-dopomagav-ukraincam-ziti.html
