Шановні користувачі! 

Відомому українському драматургу, журналісту, педагогу 

Миколі Кулішу (1892 - 1937) виповнилось 130 років

Життєвий і творчий шлях

Микола Куліш народився 6 грудня 1892 р. в селі Чаплинка Дніпровського повіту Херсонської губернії в селянській родині. Мати мала мистецький хист - вміла гарно розмальовувати хати. Батько Гурій наймитував, і хлопчику з раннього дитинства довелося працювати, пасти чужу худобу.

У початковій школі Миколка проявив себе як талановитий учень, тому за ініціативи вчителя Володимира Губенка було зібрано 100 карбованців, щоб дитина могла продовжити навчання в Олешківському міському чотирирічному училищі.

Участь у ВАПЛІТЕ, дружба з Павлом Тичиною, Юрієм Яновським, Миколою Хвильовим надихали Миколу Куліша на творчість.

Співпраця Миколи Куліша з Лесем Курбасом і театром «Березіль» була дуже плідною. Упродовж 10 років Микола Куліш написав 14 п'єс, серед яких - «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Ґраса».

Сатирична комедія «Мина Мазайло»

П'єсу «Мина Мазайло» вперше було опубліковано 1929-го в журналі «Літературний ярмарок» і того ж року видано друком у Харкові. Микола Куліш про національне питання говорив так: «Я не можу обійти цієї проблеми й не хочу розв'язувати її в білих рукавичках». Власне, автор визначив жанр п'єси як комедію. Більшість літературознавців означують його як сатиричну комедію і навіть трагікомедію.

Твір був написаний у період українізації і викривав її примусовість, висміював носіїв українського та російського шовінізмів. В основу покладено історію про те, як харківський службовець Мина Мазайло вирішив змінити прізвище, у якому вбачав причину своїх особистих і професійних поразок, на престижніше – російське Мазєнін. Але суперечка щодо цього поступово переходить у сімейні протистояння, на які проектуються національні проблеми.

Ставлення персонажів до мови лягло в основу сюжетних ліній: Мина – Мокій, Уля – Мокій, тьотя Мотя – дядько Тарас. Твір погано надається перекладу іншою мовою, бо втрачається комічність ситуацій, побудованих на різниці фонетичних, морфологічних, етимологічних і лексичних норм української та російської мов. Саме тому Лесь Танюк назвав п'єсу «філологічним водевілем». Водночас за допомогою гротеску і сатири автор викриває антиукраїнські явища: «Двадцять три роки... носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті – Мазайло!.. Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! За репетитора не брали – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло!..». Мина намагається придумати нове прізвище з коренем «маз». Водночас він шукає вчительку «правільних проізношеній», щоб позбутися українського акценту.

Усе українське сприймають як вороже дружина Мазайла Килина та дочка Рина. Жінка навіть своє ім'я перелицювала – стала Линою. Імена Лини і Рини звучать суголосно: вони постійно милуються собою перед дзеркалом, кокетують, охкають, хапаючись за серце. Серед найулюбленіших занять – плітки. Іще один штрих до портрета матері: дізнавшись про категоричну відмову сина міняти прізвище, вона думає: «Може, проклясти?».

Утіленням найбільшої зневаги до всього українського виступає тьотя Мотя з Курська. Побачивши на вокзалі напис українською «Харків», вона обурюється: «Навіщо ви нам іспортілі город?». За походженням тьотя Мотя є українкою, проте вважає себе «руською», а українську мову називає «австріяцькою вигадкою». Зневажливо і саркастично звучать роздуми тьоті Моті про те, що «прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной». Свідченням обмеженості є її улюблений вислів: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада!». Не випадково словосполучення «тьотя Мотя» використовують як ідіоматичне.

На противагу тьоті Моті дядько Тарас виступає за українізацію: «Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому – на тебе очі дере... Всяке тобі штокає, какає». Він є прихильником старовини, козаччини, і корінь «маз» у власному прізвищі сприймає як визначник роду.

До молодого покоління патріотів належить син Мини Мокій, який тонко відчуває мову, знає українську історію, літературу. Він мріє додати до прізвища загублену козацьку частину «Квач». Романтик і мрійник, замість того, аби освідчитися, вигукує: «Ах, Улю! Мені вже давно хотілось вам сказати... Давайте я вас українізую!».

Спочатку Уля соромиться прізвища Розсоха, мріє про «вигідну партію», проте під впливом Мокія змінюється, починає читати, відвідує бібліотеку. Таким чином задум Рини завдяки Улі викорінити проукраїнську позицію брата не реалізувався - процес виявився зворотним.

Лесь Курбас під час постановки «Мини Мазайла» для декорацій використав величезні дзеркала, що виконували роль збільшуваних лінз. До того ж дійові особи наче радилися зі своїми відображеннями в дзеркалах, і це підсилювало комічний ефект. Актор Йосип Гірняк, який грав роль Мини, вказував, що завдяки такому театральному прийому проблема українізації проглядалася ширше й опукліше.

…На жаль, трагікомедія М. Куліша «Мина Мазайло» актуальна й у наші часи. Драма вчить шанувати своє коріння, адже й досі існують перевертні, які легко зрікаються рідної мови, культури.

За матеріалами Інтернет та сайту: https://ukrlit.net/textbook/11klas_2/19.html

Запрошуємо до читання творів українського драматурга та матеріалів про нього